Від Зеленки до Аскольда, по високих київських кручах, та ще й під місяцем, саме так любили гуляти кияни, закохані парочки і називалася у нас це аллея кохання, а про те, що це київське “провалля” як задзеркалля чи ми навіть не здогадувалися, та й не до історичних фактів було нам у ті юні роки.
Багато води витекло з того часу, хтось давно вже не з нами, а хтось поїхав у далекі країни у пошуках кращої долі.
Але ми, старожили київських історій, ще пам’ятаємо ці прогулянки під місяцем і ті часом містичні історії, які відбувалися навколо нас, ці звуки та таємничі зустрічі, тільки нам тоді було в наші 19 років невідомо, що це місце не просте.
Але кількість неймовірних аномалій, що відбувалися, саме тут змусило автора цієї екскурсії все-таки почати детально досліджувати історію цього місця і ось тут відкрилися найнеймовірніші факти.
Але спершу трохи історії.
У середині XIX століття, в ході зміцнення Печерської фортеці, Провальє (так за старих часів називалася місцевість, на якій розташовані руїни Зеленого театру) було вирішено перекрити двома підпірними стінами, стилізованими під кріпосні споруди. По суті саме ця споруда і стала народженням «Зеленки» у такому вигляді, в якому ми її можемо бачити сьогодні. Верхня підпірна стіна не мала військового значення, хоч і була побудована добротно, у найкращих традиціях фортифікаційної інженерної науки. Нижня стіна – близнюк верхньої. У плані військовому, вона закривала проходи до Ланцюгового мосту та охороняла Подільську Микільську браму. Через обидві стіни проходив підземний хід, що сполучав арсенальські майстерні та водокачку на березі Дніпра. У цих підземеллях було прокладено чавунні водопровідні труби.
У першій половині XX століття не було зроблено жодних спроб раціонально використати ці гігантські інженерні споруди. У повоєнні роки галерею водопостачання використовували київські злочинці, приховуючи у ній трупи пограбованих ними довірливих гостей столиці. Швидше за все, тоді це місце і почало набувати погану славу.
У 1949 році влада зробила спробу змінити ситуацію на краще. Цей рік став переломним в історії Провалля та першим у літочисленні Зеленого театру. Збудований тут німецькими військовополоненими театр став місцем, де старше покоління переглянуло майже всі трофейні фільми. Найосвіченіші кияни любили цю оригінальну кінозалу ще й за можливість дивитися фільми безкоштовно, проникаючи на сеанси через підземелля, по старій каналізації та дренажній системі. У травні сюди почали наводити піонерів на концерти камерної музики.
— Київський Зелений Театр – печерська фортеця, старовинна споруда, що нагадує античний театр. Місце містичне, нині перебуває у занедбанні.
— Зелений театр – це не тільки найкрасивіше місце Києва, яке, до речі, любив відвідувати Булгаков, а й ще дещо… Справа в тому, що це мальовниче місце на схилах Дніпра, що здавна користується поганою славою поряд з Аскольдовою могилою та Лисою горою, вважається однією з головних визначних пам’яток містичного Києва.
— Чутки про примар, замурованих людей, Господаря місця, переходи між світами, Предвічному… Іноді вони підтверджувалися.
— Театр горів, у нього регулярно били блискавки (хоча це далеко не найвища точка), відбувалися загадкові смерті та незрозумілі явища. Потім руїни театру уподобала молодь.
Також багато екстрасенсів і біоенергетиків стверджують, що під Зеленим театром є підземні катакомби, глибиною в 9 підземних «поверхів», які були закладені ще 1161 року. За їхніми словами, ці ходи, поряд з Києво-Печерською Лаврою, були і залишаються центром підземних комунікацій з часів заснування Києва і до нашого часу.
І основи для цих легенд є, адже до наших днів продовжують відкривати все нові та нові системи підземних ходів вже зовсім іншого Києва-підземного, входів до яких на околицях «Зеленки» безліч.
Також існує думка, що на Зелений театр накладено «закляття вогню», через яке відбудовувати його руїни немає сенсу — згорять. І це дуже схоже на правду, адже щоразу він горить. А в Києві-місті змієві завжди ставилися з повагою до бога Велеса, Волос-він же і вогнем повелівав, а хто знає чиє капище було на цьому місці?
Можливо, так Великі Боги очищають своє місце.
Крім того, вважається, що під сценою театру, у глибокому провалі затаївся містичний Господар – дух у стилі гоголівського Вія.
При вході на територію «Зеленки» старожилами Зеленого театру настійно рекомендується подумки з ним привітатись. Багато постійних відвідувачів Провалья стверджують, що бачили Господаря, а деяким навіть удалося з ним поспілкуватися.
А ще подейкують, що руїни Зеленого театру вміють «говорити»: опівночі з підземель чути дивний гомін і виразно спливає багаторазово повторений вигук: «Ура!». Подібне явище зветься «родоське диво» і справді існує і навіть вивчається вченими.
Про це писали ще в газетах 19 та початку 20 століть. Свідчень багато цього дива до нас дійшло.
Київські дослідники припускають, що вигук «Ура!» Зелений театр – це законсервовані в підземеллях звуки битви, що проходила під Києвом у XV-XVII століттях.
Є у цього місця та таємниці історії. Так, досі не знайдено жодного документального свідчення, яке могло б пояснити наявність на невеликій ділянці стіни численних старих кульових отворів, при тому що фортеця, частиною якої і були перші дві стіни театру, так і не брала участі в боях. Можливо, це пов’язано з якимись людськими трагедіями, про які ще не знають історики?
Ну, а ми раніше все ж таки вважали місцем, де живе нечиста сила-Аскольдову могилу і підтверджень цьому було безліч.
Колись на цьому місці був цвинтар, за своєю пишнотою та багатством, доглянутість не поступається паркам Лувру.
Надгробки були з білого мармуру, так само була своя оранжерея, розарій і доглядав за цим не простий цвинтарний сторож, а найкращий садівник-ботанік свого століття!
Але, мабуть, повернемося ще на кілька століть у минуле. За легендами, які плутаються і заплутують нас тут була могила Ачкольда, а може і Діра, а можливо, це одна людина Аскольдир, а можливо, тут спочатку його резиденція була і т.д. Уф, чого тільки не пишуть, чого не розповідають.
Але, ще до приходу Аскольда стародавні слов’яни вважали це місце «Оселищем мертвих», тому що на цих пагорбах було одне з найбільших поховань того часу.
Сам же князь Аскольд — один із найяскравіших і водночас загадкових персонажів нашої історії. Є відомості про те, що він був хрещений у Царгороді у 860-ті роки, прийнявши християнське ім’я Микола. Повернувшись до Києва, Аскольд не тільки не зрікся нової віри, а й робив спроби поширити християнство на Русі.
Про Аскольда відомо так само, що він був покликаний до Києва самими киянами, згідно з іншими літописами Дір та Аскольд захопили владу в Києві самовільно, і були вони, справді княжого роду, третя ж легенда говорить про те, що Аскольд та Дір не були князями, а були звичайними воїнами з дружини Князя Олега і взяли участь разом з Олегом у поході на Константинополь де й прийняли Християнство. У тому поході Олег не зміг узяти місто. Потяг у Києві захопили силою за наказом самого Олега як майбутній престол для Князя Ігоря.
Ось, що розповідає нам літопис: 882 року новгородський князь Олег обманом заманив на місце загибелі Аскольда і Діра, які княжили в Києві, і разом зі своїми воїнами вбив їх через те, що вони були “неблагородного походження” і не належали до роду Рюрика. Адже великий князь Олег оспіваний О.С.Пушкіним у поемі “Пісня про віщого Олега” був дядьком і опікуном неповнолітнього князя Ігоря, сина Рюрика, і тому сам заступив княжий престол у Києві. Саме за правління Олега Київ перетворився сам того не бажаючи на “мати міст росіян”.
Оскільки князь об’єднав дрібні князівства в єдину східнослов’янську державу із центром у Києві. Саме він здобув перемогу над візантійським Царгородом, закріпивши на його воротах свій щит.
Складно на сьогоднішній день сказати чи виправдав Всесвіт Олега за всі його зради та злодіяння але місце де їм були вбиті Аскольд (Дір) досі хвилює різними історіями не підлягають зрозумілому пояснення.
Ну ось лише деякі з них:
Сімейна пара прогулюючись увечері парком Аскольдова могила, стала свідками того, як спалахував гранітний надгробок, що залишився біля підніжжя колишнього храму на ярус нижче. У парку вони були одні і бачили, як з-під землі почали вискакувати невеликі вогники і злітати вгору над надгробком, наче попіл від паперу. Буквально за секунди надгробок спалахнув великим полум’ям, на частки хвилини й одразу згас, як ні в чому не бувало. Підійшовши ближче вони не виявили жодних слідів горіння.
А ще службовці парку на початку 60-х говорили, що якийсь час, в тому самому місці кілька разів на рік напередодні повного місяця ввечері, можна було побачити кут надгробної плити, яка то з’являлася з-під землі, то йшла знову під землю до землі. світанку.
Ночами були чутні стогін і плач, ніби плакала маленька дитина чи молода дівчина, нерідко тут помічали тіні що тинялися алеями парку
А ще дивують ікони, прибиті майже до кожного дерева…
Кажуть тому що тут були могили і ми ходимо по них, а найчутливіші до таких речей люди навіть часом відчувають у цьому місці незриму присутність когось, безлічі людей, що ніби плачуть і стогнуть і просять упокоїти їх порох зі світом.
Ось таке тут цікаве місце виявилося, а для нас це була колись просто місячна дорога та романтична пригода, ну що? Прогуляємось?
Адже тільки ми можемо вас провести цими загадковими місцями і вивести вас цілими і неушкодженими, з нами ви в повній безпеці) Ми тут уже свої і дружимо з духами минулих століть. Наскільки це звичайно можливо, адже характер після смерті навіть у найсвятіших і найдобріших трохи псується буває.
