День видався дощовим і начебто все пропало: дощ і це 5 січня, мало того, що не зимова ця справа дощем розкидатися так ще й передріздвяний настрій кудись поділося з цим дощем, як вода пішла під землю і зникла, ну що за день розмірковувала я оглядаючись навколо, але навколо-це Золоті Ворота і все, що розташоване в їхньому радіусі, погляд мій якось зовсім ненароком впав на шпиль будинку в який ми планували заглянути, а потім прокинуться по найближчих вуличках, не далеко і не довго, погодні умови як ніяк.
І тут почала відбуватися Магія …. шпиль вежі Будинку Барона немов ретрансляційна вежа став посилати сигнали: приходьте, у нас тепло і затишно, тут живе енергія добра і сили, а в кімнатах чутний сміх і падають відблиски вогню на начищений посуд якої сервіровано стіл на честь свята і хоч відбувалося це все більше 100 років тому, а тіні святкування року десь 1902 року гуляють тут і зараз.
Очевидно на цей м’який і ніжний але наполегливий заклик нашого найнезвичайнішого будинку міста Києва почали підтягуватися люди. Вони підходили і підходили як старі друзі та знайомі з усмішками та жартами, надіями та мріями, допитливі та спрагли відкриття, що бажають зазирнути за таємничі двері старовини.
І ми пішли, пішли назустріч новому чи добре забутому старому таємничому і поки що нами не звіданому і сталося диво! Вихор подій які відбувалися в цьому казково прекрасному і цікавому будинку пролетів повз нас, підхопив і закружляв, а ми захоплюючись розгадками та загадками все нових та нових таємниць. і далі і розходитися якось не хотілося хоча давно вже скінчився час виділений на екскурсію, нас чекали когось теплі машини готові послужливо відвезти своїх господарів до теплих і затишних квартирок до чашечки гарячого чаю, кого незавершені справи сімейні і не тільки, а ми всі бродили і бродили по найнеймовірніших підворіттях нашого міста і не впізнавали той Київ у якому ми живемо-це було зовсім інше місто, справжній Київ відкривав нам своє обличчя. Це було казково чудово та цікаво.
